Рекомендації практичного психолога

Адаптація дітей раннього віку до перебування в дошкільному закладі.

Адаптація – це пристосування організму до нової обстановки, а для дитини дитячий садок безсумнівно, є новим, ще невідомим простором, з новим оточенням та новими стосунками. Адаптація включає широкий спектр індивідуальних реакцій, характер яких залежить від психофізіологічних і особистісних особливостей дитини, від сімейних стосунків, від умов перебування у дошкільному закладі. Головне, що треба пам’ятати, що до 2-3 років у дитини немає досвіду спілкування з однолітками. У цьому віці дорослий виступає для дитини як партнер по грі, взірець для наслідування і задовольняє потребу дитини в доброзичливій увазі та співпраці. Однолітки цього дати не можуть, оскільки самі потребують того самого. Тому дитина не може швидко адаптуватися до дошкільного закладу, оскільки сильно прив’язані до матері, і її зникнення викликає бурхливий протест малюка, особливо якщо він вразливий і емоційно чутливий. Виявляється, чим раніше дитина буде віддана до дошкільної установи, тим більш товариськи вона буде настроєною надалі. Але слід ураховувати можливість, що первинний емоційний контакт така дитина встановить не з матір’ю , а з однолітками, і це може не кращим чином позначитися на розвитку її емоційної сфери – надалі у такої дитини можуть виникати складності з відчуттям глибокої любові, прихильності, співчуття. Таким чином, чим розвиненіший емоційний зв’язок з матір’ю, тим важче проходитиме адаптація. Тому на час адаптації дитини важливо організувати співробітництво мами з вихователем. Треба роз’яснювати мамі, що їй слід допомагати дитині звикати до дитячого садка. За спостереженнями психологів, середній термін адаптації дітей в нормі складає:

- у яслах – 7-10 днів;

- у три роки – 2-3 тижні;

- у старшому дошкільному віці – 1 місяць.

Зазвичай кожна дитина по-різному реагує на нову ситуацію, проте є і певні загальні ознаки. Завжди нелегко звикають до дитячого садка або ясел єдині в сім’ї діти, особливо надмірно опікувані, залежні від матері, ті, що звикли до виняткової уваги, невпевнені у собі. Гірше за інших почуваються в дошкільних установах діти з флегматичним темпераментом. Вони не встигають за темпом життя дитячого садка: не можуть швидко одягнутися, зібратися на прогулянку, поїсти. Якщо вихователь не розуміє проблем такої дитини, то починає ще більш підганяти малюка, при цьому емоційний стрес діє таким чином, що дитина ще більше загальмовується, стає млявішою, байдужішою. Такій дитині потрібна постійна увага та підтримка з боку вихователя. Вступ до співтовариства дітей, як показує досвід, легко переноситься дитиною, якщо вона до того часу вже звикла до контактів з дорослими та дітьми, що не належать до її сім’ї. Це допомагає малюкові швидше пристосуватися до нових людей і ситуацій. Соціально-психологічна адаптація у дитячому садку у різних дітей відбувається не однаково, відповідно до віку, типу вищої нервової діяльності, стану здоров’я, стилю виховання в сім’ї, родинних взаємин, рівня розвитку в дитини ігрових навичок, її контактності, доброзичливості, емоційної залежності від матері тощо. Враховуючи вищезазначене, можна виділити три групи дітей за характером пристосування до нових умов життя. Перша група – ті, для кого процес адаптації проходить легко і безболісно. Ці діти цікавляться іграшками і діяльністю, комунікабельні, самостійні, врівноважені. У сім’ї спілкування батьків з дитиною доброзичливе, поважне. Друга група – малюки, які адаптуються повільніше і важче. Їх поведінка характеризується нестабільністю, періоди зацікавленості грою змінюються періодами байдужості, вередування. Їм бракує довіри у ставленні до вихователів, інших дітей. Навички гри та спілкування у таких дітей розвинені недостатньо. Ці діти часто бувають малоініціативними, менш самостійними, дещо можуть робити самі, але здебільшого залежать від дорослого. З боку батьків спостерігається нестабільність у спілкуванні: доброзичливі , розважливі звертання змінюються окриками, погрозами або послабленням вимогливості, неувагою. Третя група – діти, які важко пристосовуються до нового середовища. Як правило, вони не самостійні, неконтактні, звичні до нестабільності в режимі дня, швидко втомлюються. Ігрові навички у них часто бувають несформовані. Такі діти нерідко зіткаються з проявами авторитарності, жорстокості або, навпаки, зайвого лібералізму з боку дорослих, що спричиняє острах, недовіру до вихователя чи повне ігнорування його й інших дітей. Сон, апетит у таких дітей часто бувають погані або зовсім відсутні. Їм притаманна висока захворюваність, яка ще більше уповільнює звикання до нового оточення та нових вимог. Процес адаптації дитини до умов дитячого садка, окрім певної тривалості у часі, що є різним для кожної дитини, має кілька основних етапів (фаз). Це зокрема такі: - «Шторм» - у відповідь на комплекс нових впливів усі системи організму відповідають бурхливою реакцією і значним напруженням. Підвищуються збудливість, тривожність, можливе збільшення агресивності або заглиблення у себе. Погані сон, апетит, настрій. Фізіологічна і психологічна «буря» триває від 2-3 днів до 1-2 місяців (в окремих дітей). - «Шторм ущухає» - період нестабільного пристосування, коли дитячий організм шукає оптимальні варіанти реакції на зовнішні впливи. Малюк продовжує придивлятись до нового оточення, робить спроби долучатися до спільної діяльності, стає більш активним, зацікавленим, урівноваженим. Цей період триваліший, ніж перший,- від 1 тижня до 2-3 місяців. - «Штиль» - період відносно сталого пристосування. Організм знаходить найбільш сприятливі варіанти реагування на нові умови життя, режим дня, спілкування. Дитина починає активно засвоювати нову інформацію, встановлювати контакти, брати реальну участь у заняттях. Зменшується захворюваність, стабілізується сон, апетит, настрій. Цей період триває від 2-3 тижнів до півроку. Період звикання до садка називається адаптаційним періодом. Він буває легким, швидким і майже безболісним, а буває – тяжким і досить ускладненим. Це залежить від багатьох факторів – починаючи з умов протікання вагітності й закінчуючи особливостями центральної нервової системи дитини та стилю виховання, прийнятого в сім’ї. Але за будь-якого прогнозу негативні зрушення в організмі дитини неминучі. Те, що ви спостерігаєте в поведінці маляти, - лише надводна частина айсберга. Весь організм і психіка дитини в цей час постійно перебуває у сильному нервово-психічному напруженні. Можна сказати, що дитина перебуває, у кращому випадку, на межі стресу, а швидше за все, відчуває його повною мірою. Тепер трохи докладніше про те, що відбувається з дитячою психікою у цей період. Такого гарного малюка неначе підмінили. З будь-якого приводу – істерики та вередування. Він утратив усі навички самообслуговування, якими володів, у нього знову мокрі штанці, він начебто забув як користуватися ложкою, і майже перестав говорити. Психологи називають це явище регресом. Так будь – яка людина, особливо маленька, реагує на стрес, тобто ніби «відступає» у своєму розвитку на крок назад. А ще дитина стає нервовою і полохливою, а найголовніше – зовсім не хоче ходити до дитячого садка, це означає, що дитина боїться йти до садка. Страх – звичайний супутник адаптаційного періоду. У новій обстановці дитина в усьому бачить приховану загрозу для себе. Панічно боїться, що батьки забудуть про неї і не заберуть її до дому. Батькам в цей період треба бути дуже уважними до дитини, вони мають допомогти дитині потоваришувати з одногрупниками, і коли цей перший крок буде зроблено, дитина легко зможе адаптуватися до дитячого садка.

Новоутворення, які з'являються у дітей на 2-3 роках життя:
1. Формування самостійних активних рухових дій дитини: впевнена ходьба, цілеспрямовані дії з предметами та іграшками.
2. Зародження нових видів діяльності.
• Динамічний розвиток гри. Перехід від маніпуляцій з предметами до використання іграшок і предметів-замісників. Поява примітивних ознак рольової гри дитини поруч з однолітком з епізодичними короткочасними вербальними і дієвими контактами з ними.
• Поява продуктивних видів діяльності (малювання, ліплення, конструювання).
3. Сентизивний період розвитку мови. Удосконалення розуміння мови дорослих і формування власної активної мови, засвоєння і вживання граматичних форм у фразової мови.
4. Поява елементарних узагальнень і знакової системи.
5. Зародження зачатків наочно-образного мислення.
6. Сентизивні період для сенсорного розвитку дитини через активне сприйняття навколишнього світу і дії з предметами.
7. Короткочасні прояви волі.
8. Розвиток почуттів: співчуття, почуття гідності, сорому, самоповаги.
9. Виникнення прагнення до самостійності. Початок кризи 3 років Можливі прояви впертості і негативізму.
10. Розвиток цікавості в процесі активного пізнання навколишнього світу.
Новоутворення: відділення себе від оточуючих, порівняння себе з іншими людьми.
Що таке криза 3-х років.
Більшість малюків близько двох років проходять через вік "ні". Навіть ті діти, яких вважали справжніми маленькими янголятами, починають більше нагадувати впертих віслюків. Як же реагувати на подібні зміни у поведінці дитини? В якому випадку потрібно проявити твердість, а в якому краще поступитися?
Ви просите його надіти светр, сісти за стіл, припинити дослідження електричної розетки або повернути брязкальце восьмимісячного братику - з недитячим завзятістю ваше чадо відхиляє будь-які прохання і вимоги.
З чим же пов'язана потреба малюка проявляти упертість? Близько двох років дитина починає усвідомлювати свою цілісність, як психологічну, так і фізичну, вона вчиться контролювати свої природні відправлення і отримує задоволення від володіння своїм тілом. У цей період вона відчуває, що більше не становить єдине ціле зі своєю мамою, що вона зовсім окрема особистість. За допомогою "ні" малюк раз по разу стверджує своє, зовсім свіже відчуття "окремості". Щоб психологічно відокремитися від батьків дитина повинна їм протидіяти, чинячи опір батьківського контролю, вказівок і прохань. Тільки протиставивши себе батькам, вона може ступити на шлях індивідуалізації. Звичайно, деколи з малюком буває важко порозумітися, але потрібно пам'ятати, що цей кризовий період передує нову віху в розвитку. Тому важливо зрозуміти, як допомогти дитині (а іноді і собі) пройти через кризу, не перешкоджаючи розвитку особистості.
Якщо Ваша дитина не слухає прохання сісти за стіл або почати готуватися до сну, якщо між Вашими домовленостями і його згодою на дії проходить не менше чверті години, заспокойте себе тим, що це нормально в його віці. Маленькій дитині достатньо важко негайно можуть зреагувати на ваше прохання, особливо якщо він зайнятий чимось більш цікавим, ніж пюре або денний сон. Поставте себе на його місце. Чи виникне у Вас бажання перервати розмову з улюбленою подругою, заради того щоб піти мити посуд? Навряд чи в той же час. Може хвилин через десять. Для дитини, так само як і для Вас, переключення з однієї діяльності на іншу відбувається легше і не викликає опору, якщо він знає про це заздалегідь. "Потихеньку закінчуй гру, через п'ятнадцять хвилин ми будемо обідати". Якщо Ви збираєтеся у гості, оголосіть йому програму і додайте якісь приємні подробиці: «Ми підемо до бабусі. Вона дуже хоче побачитися з тобою і пригостити тебе млинцями ». Одягаючи малюка, розкажіть йому, як Ви будете добиратися, нагадайте про млинці, запитаєте, скільки він зможе з'їсти: давай порахуємо, з медом або з варенням? Він і не помітить, що вже повністю одягнений і готовий до виходу.
Безумовно, існують речі, щодо яких необхідно залишатися непохитною. Дитина повинна знати, що існують заборони і правила, які не можна порушувати ніколи. В основному вони повинні стосуватися безпеки і бути гранично ясними. Не можна пхати пальчики в розетку, залазити на підвіконня або виривати ручку з маминої руки посеред проїжджої частини. Коли Ви просите малюка прибрати пальчики від розетки, він повинен їх прибрати. І якщо він говорить «ні», спокійно відведіть його ручки від заповітної мети, тут не може бути ніяких компромісів. Малюк напевно постарається відстояти свої права криком і сльозами, постарайтеся не протиставляти свою позицію його, а заспокоїти і ще раз пояснити, з чим пов'язана заборона.
Час від часу давайте маляті можливість сказати «ні», проявити волю і висловити свої бажання. Дитина повинна знати, що це саме вона щось хоче чи не хоче, і, приймаючи її "ні" Ви виявите повагу до її потреб. Чому б не дозволити малюкові проявити свободу вибору там, де це не загрожує його безпеці і здоров'ю? До того ж буде дотримуватися певний баланс між тим, що Ви можете йому дозволити, а що ні.

Ключові зміни у психічному і особистісному розвитку дітей на 4-5 році життя.

Середній дошкільний вік
1. Активне формування особистісних якостей дитини, розвиток і прояв позитивних і негативних рис характеру, закладених в період кризи 3-х років.
2. Якісні зміни у встановленні взаємин з однолітками, прагнення до спільних видів діяльності, активне засвоєння норм і правил соціально-громадських взаємин.
3. Розвиток культури спілкування з дорослими, вміння слухати і чути співрозмовника, вести активний діалог.
4. Сензитивний період виникнення та розвитку сюжетно-рольової гри, основним змістом якої є моделювання відносин між людьми, прагнення до об'єднання в ігрові підгрупи по 3-5 осіб при творчій взаємодії з дорослим.
5. Бурхливий розвиток допитливості, прагнення до пізнання нового.
6. Поява зачатків логічного мислення в елементарній дослідницькій діяльності, що проводиться дітьми за власною ініціативою з метою пізнання навколишнього (досліди і експерименти з природними об'єктами, самостійні висновки та умовиводи).
7. Активний розвиток, прояв інтересів і здібностей дитини. Прагнення до самореалізації та задоволення особистісних потреб.
8. Початковий етап формування довільних форм запам'ятовування і розвитку творчої уяви.

9. Активно розвивається емоційно-вольова сфера.

Пам’ятка для батьків у вихованні емоційної сфери дитини.

1. Емоціі виникають у процесі взаємодії з навколишні м світом. Необхідно навчати дитину адекватного реагувати на певні ситуації та явища зовнішнього середовища.

2. Не існує поганих і хороших емоцій, і дорослий у взаємодії з дитиною повинен постійно звертатись до доступних їй рівнів організації емоційної сфери.

3. Почуття дитини не можна оцінювати. Не слід вимагати,щоб вона не переживала те,що вона переживає. Як правило, бурхливі афективні реакції – це результат тривалого стримування емоцій.

4. Потрібно навчати дитину усвідомлювати свої почуття , емоції, виявляти їх у культурних формах, спонукати до розмови про свої почуття.

5. Не слід учити дитину пригнічувати власні емоції. Завдання дорослих полягає у тому , щоб навчити правильно спрямовувати, виявляти свої почуття.

6. Не слід у процесі занять із дітьми намагатися цілком ізолювати дитину від негативних переживань. Це неможливо зробити у повсякденному житті, адже штучне створення «тепличних умов» тільки тимчасово розв’язує проблему.

7. Необхідно враховувати не просто модальність емоцій ( негативні чи позитивні), а й їхню інтенсивність. Надлишок одноманітних емоцій спричиняє негативні явища.

8. Для профілактики емоційного напруження слід долучати дитину до різних видів діяльності. Корисним для емоційного розслаблення є застосування гумору.

9. Із метою ліквідації негативних емоцій необхідно спрямовувати їх у творче русло: мистецтво, поезію, літературу, музику чи заняття танцями.

10. Ефективність навчання дитини володіти своїми емоційними станами значною мірою залежить від особливостей іі ставлення до себе. Завищена чи занижена самооцінка суттєво погіршує самопочуття дитини, створює бар’ери для необхідних змін. У таких випадках варто розпочинати роботу з корекції ставлення до себе.

У цьому році буде проведена діагностика емоційно-вольової сфери. Діти, у яких емоційно-вольова сфера не розвинена, будуть включені до корекційної групи. Якщо батьки не бажають, щоб з їх дитиною працював психолог, вони можуть написати заяву про відмову.

Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №79

Рекомендації практичного психолога